«Живу для того, щоб творити…»
Починаючи з 2000 року, 21 березня відзначається Всесвітній день поезії. Сьогодні, вже традиційно, у багатьох країнах світу з нагоди цього свята проходять літературні вечори, фестивалі, презентації нових книг, вручаються літературні премії. Всесвітній день поезії відзначається і в Україні. Уперше він з’явився 2004 року і посів почесне місце серед інших визначних дат нашої країни.
День поезії — це нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані.
Поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
Люблять та шанують поетичне слово і в Стрийському коледжі Львівського НАУ. Уже кілька десятків років тут діє літературна студія «Первоцвіт», учасниками якої є юні поети – студенти коледжу. На засіданнях студійці знайомляться з розмаїттям літературних форм і засобів, діляться один з одним та з викладачами своїми напрацюваннями, знайомляться з творчістю письменників нашого краю.
Старостою літературної студії є студентка четвертого курсу Світлана Левицька, чия майбутня професія – комп’ютерні науки – зовсім не сумісна з її захопленням поезією.
Народилася Світлана у м. Сколе. Вихованням її займалася бабуся, а дідусь прищепив любов до поетичного слова, адже сам писав вірші та друкував їх у місцевій пресі. Перші кроки у літературі дівчинка зробила у третьому класі, коли вирішила взяти участь у творчому конкурсі «Велике серце маленької дитини». Там вона здобула одне з призових місць і отримала цінний подарунок – музичний центр. А далі були щорічні перемоги у літературних конкурсах «Майбутнє лісу у твоїх руках». Перші друковані вірші юної поетеси з’явилися у сколівській районній газеті «Бойківська думка».
За час навчання Світлани у Стрийському коледжі вийшло дві збірки її поезій – «Ріка життя» і «Назустріч долі»; готується до друку третя збірка.
У творчому доробку Левицької С. є поезії на різну тематику. Особливе ж місце займають вірші, присвячені рідним, друзям, а також сучасним героям.
Пропонуємо Вашій увазі кілька поезій юної поетеси.
С. Бунько, викладач
української мови та літератури
|
Я живу! Я живу. Радію та сумую. Кожну мить стрічаю, мов весну. Сонцю пісню щиру подарую І прийму подяку вогняну. Я живу. Всміхаюся крізь сльози, А від щастя, мабуть, сльози ллю. Мовчки йду повз квіти й верболози, Щастя й долі в Господа молю. Я живу. Вважаю, не даремно. Має все початок та кінець, І тому спішу я незбагненно До нових висот, мов той мудрець. Я живу для того, щоб творити. Світ прекрасний манить знов і знов. Я творю, щоб мати стимул жити, А живу, допоки є любов. Я живу. І в серці є надія, Хоч стара, наївна та проста. Та, можливо, здійсниться та мрія, Що шепочуть довгий час уста. Я живу. Завжди чиню правдиво, В дива вірю в сні і наяву. Світу й люду крикну я сміливо: «Я живу, поки що я живу!» |
Бабусі Ви не цілуйте чоло і руки, Не проводжайте в останній шлях! Страшні людині безсонні муки, Забитий в труну залізний цвях. Ви не чекайте, що стане краще, Скажіть, що мали, в очі старі, То ж якесь вам німе ледащо, А рідні риси в ясній порі. Та де були ви, мовчіть, раніше, Як серце билось щоденно в такт? Коли хтось поруч, душі простіше Дограти з болем життєвий акт. Всі мають сім’ї, буденні справи, Людина гине без ніг одна, Чекає далі гарячу страву І, може, збоку вона чудна. Отак боротись! Збирає сили, Всміхнеться, бідна, опісля сну, Згадає внуків, які просили: “Вставайте з ліжка-прийшла весна”. Їй рани гоїть зловісний ранок, Розв’язка гідна, сумний фінал: «Швидка», уколи і на сніданок Допила соку, пішла у даль… |
Календар На кожну людину є свій календар Червоним обведено втрати близьких, Хтось з вас засміється з рядків: “Ну й дурня! Торуєш свій шлях через хащі невдач Відчує Господь всю зневіру в святе – Прийняв цей урок – значить, колір змінив, Ти будеш іди, доки всі кольори Земний календар доживає своє – |
| Теплої весни!
Весна прийшла! Радій, моя країно! Скували міцно!.. Довгими роками Ти – моя ненька, люба Батьківщино, Пропали люди, окупант радіє – Недовго залишилося чекати, |
Обмануті попередниками
Ні, не хочу я тут помирати – Навмання вибирав президента – Ти повірив – вони обманули, І ні слова про те, що людина |
Tag:виховна робота, поезія
